Дозволяйте дітям помилятись!

12.04.2021

 

Кожне покоління молоді має свій «почерк» у вподобаннях, стосунках з ровесниками та близькими. Які сьогодні існують проблеми в спілкуванні з однолітками? Що на це впливає? Як батькам допомогти налагодити спілкування дітей? Актуальні питання я з’ясовувала з допомогою кількох інтерв’юерів. Отже, знайомимось з їх баченням та моїми висновками. 

 

Перша співрозмовниця.

«У 13-14 років ми з подругою часто сварилась, бо обидві прагнули бути «головною зіркою» у зйомках танцювальних відео. Вона мала сильніший характер, проявляла його і в стосунках з хлопцями. Оскільки мене не хотілось бути другим планом, я  часто плакала.  Цими переживаннями ділилась з мамою. Вона слухала. Поради давала, коли я просила. А загалом не втручалась і тоді мені це здавалось дивним. Бо ж бабуся моєї подруги регулярно «корегувала» наші стосунки і в соцмережах, і особисто приходячи до мене. Лише з часом я усвідомила, як мудро поводилась моя мама. Вдячна, що вона не втручалась в нашу дружбу, не докоряла, за мене проблем не вирішувала.  Тому сьогодні я впевнена у собі, вчуся й надалі сама вирішувати проблемні питання. З мамою у мене дуже довірливі стосунки.»

Друга співрозмовниця.

«В мої 16 проблеми у спілкуванні з однолітками виникають рідко. Гадаю, це завдяки відвідуванню таборів з самого дитинства. Там я навчилася знаходити спільну мову з різнохарактерними однолітками. Однак іноді виникають ситуації, коли не знаходжу бажання шукати компроміси у стосунках, не бачу  сенсу витрачати час та сили на відносини з кимось конкретним. Напевне, це викликано його поведінкою при першій зустрічі, ставленням до мене та моїх близьких. В таких випадках бачу два варіанти розвитку подій. Перший — просто  не розвивати стосунки. Якщо вони все таки мені важливі, то вибираю другий варіант і пробую налагодити ситуацію. З цією метою інколи прошу пораду у батьків. Вони проаналізують ситуацію зі сторони,  вказують більш правильний спосіб розрулення моїх образ. Батьки не вирішують повністю за мене, а лише направляють, аби я змогла прийняти рішення.»

Третій співрозмовник, 12 років.

«Причиною проблем у спілкуванні з ровесниками є різні інтереси. Важливо, щоб батьки не намагалися вирішити конфлікти замість мене, а дали змогу навчитися цьому самостійно.»

Четвертий співрозмовник, 16 років.

«У стосунках є непорозуміння, бо стиль життя, інтереси, оточення, виховання різні. Спокійним та інтелігентним дітям батьки повинні  шукати відповідну школу, агресивних — віддавати на MMA (змішані бойові мистецтва).»

 

Як бачимо,  усі  інтерв’юери єдині в тому, що батьки не повинні  втручатися в стосунки з ровесниками; цінують власне право на досвід. Тому дорослим варто давати таку можливість, пропонуючи своє бачення і  поради. Однак часто батьки нав’язують донькам і синам власні сценарії. Мовляв, потрібно дружити з усіма; не завжди висловлювати свої погляди; усі образи прощати. Сценарії вселенського колективізму своє віджили. Сьогодні право кожної молодої людини бути собою (звісно з повагою цього в інших) — аксіома,  шлях до самореалізації через власну самобутність.

І пролягає він через самостійні рішення дітей, в тому числі — помилкові. Це і є досвід. Він  формує у молоді впевненість у собі, власний життєвий сценарій, активну соціалізацію. І навпаки, постійний батьківський контроль, заборони, осуд підштовхують дітей до скритності, обману, депресій. В гірших випадках — до залежностей, як втечі від самих себе. Сприяє негативному розвитку і юнацький максималізм.

У стосунках з дітьми батькам варто бути старшими партнерами, мудрими і розважливими. Цікавитись їх життям щодня, слухати і чути, довіряти і приймати. Це і означає любити!

Написано на замовлення 

Материали сайта захищено авторським правом. Копіювання та використання контента додозволяється тільки з зазначенням посилання на джерело. © Марина Фатєєва, 2021.

Обсуждение статьи
Добавить сообщение